Я вийшла заміж в 29 років, до того у мене вже була своя квартира і своя машина. Ми з чоловіком прожили всього один рік, але жили ми лише за мої гроші. Я першою подала на розлучення, тому що зрозуміла,
Я вийшла заміж відносно пізно, ми з Антоном одружилися, коли мені було 29 років, а йому – 30. Я якось не особливо сильно
хвилювалася з приводу заміжжя, а ось для моєї мами – це було серйозною причиною для переживань.
З Антоном ми працювали в одній фірмі. Тільки я була заступником директора, а Антон був адміністратором.
У нас були абсолютно різні обов’язки, тому на роботі ми з ним практично не бачилися. Ми тільки приїжджали разом на роботу і разом
поверталися додому. Я працювала в фірмі вже багато років – я влаштувалася сюди відразу ж після закінчення навчання в
університеті.
Отримувала я хорошу зарплату. А так як я відмінно вміла економити і завжди вміла розпоряджатися грошима, то до свого заміжжя у
мене вже була і квартира, і машина. Щороку я їздила відпочивати кудись за кордон. Мені на все вистачало тих грошей, які я заробляла.
А ось з грошима у Антона була зовсім інша історія. У нього постійно не було грошей, він постійно позичав гроші: то у батьків, то у друзів.
Свого житла у нього теж не було. Тому після весілля ми почали жити в моїй квартирі.
Спочатку все було навіть дуже добре. Але ось тільки мені не дуже подобалася наша ситуація з грошима. З самого початку у нас з цим
почалися труднощі: чомусь вийшов не зовсім нормальний розподіл бюджету. Так виходило, що я платила за квартиру, оплачувала
бензин. Продукти теж купувала тільки я. Крім цього я зі своєї зарплати повинна була собі купувати косметику і одяг.
А ось Антон свою зарплату беріг, він її відкладав на покупку чогось більшого. Дуже скоро я зрозуміла, що мені не вистачає грошей,
хоча раніше мені вистачало на все.
Тоді я сіла і все підрахувала. Виявляється, у мене тепер йшло дуже багато грошей на продукти: Антон дуже любив м’ясо і рибу, а ще він
любив ходити в ресторан. Крім цього він почав купувати собі модний і дорогий одяг – раніше у нього не було такої звички. Потім я
зрозуміла, що він так почав робити, коли ми одружилися, і він став на все це брати гроші з моєї зарплати.
Я вирішила не з’ясовувати стосунки, адже він мій чоловік. Я сподівалася, що він цінує мене і все розуміє. Але потім сталося те, що
розкрило мені очі на мого чоловіка. А сталося ось що.
Антон вирішив, що нам соромно їздити на моїй старенькій машині і тому ми повинні купити нову машину.
– Як же у нас вийде це зробити? Адже у нас на таку велику покупку немає грошей! Ти, що пропонуєш брати кредит в банку?
– А чому б і ні?!
– Але ж у тебе зарплата маленька і кредит тобі не дадуть!
– Так давай кредит на машину візьмеш ти?
– Навіщо так робити? Давай краще будемо відкладати гроші на покупку машини. Ти ж постійно свою зарплату відкладаєш на щось.
– А інфляція? Та й дорожчають машини постійно! Не вигадуй, бери кредит! Я чоловік, годувальник, і я все буду вирішувати! Моя думка
головна!
– Ах, так ти у нас годувальник? А я хто тоді? А то нічого, що у мене зарплата більша, ніж у тебе в три рази!
– Та не сміши ти мене! Що ти там заробляєш? Ти ж тільки продукти купуєш.
І саме в цей момент я вирішила, що досить з мене такого життя. Тепер Антон живе у своїх батьків і часто дзвонить мені: просить його
пробачити. Але я цього робити не збираюся. Я через два місяці вже зможу поїхати відпочивати. А з таким чоловіком у мене такої
можливості не буде. Навіщо мені таке життя?
Ми з Антоном прожили лише рік, але я не шкодую, що розлучилася з ним. Я не впевнена, що він хоч колись зміниться. Сподіваюся, що
на моєму життєвому шляху ще зустрінеться достойний чоловік.
Фото ілюстративне – vplatti.kr.
