Я змогла почати жити тільки в 55 років. З одною валізою я прийшла в порожні стіни своєї нової квартири
Природно, все життя працювала, але на себе якось мало витрачалася – більше для дітей та в будинок, для затишку. Нікуди не їздила, ніде не була, а хотілося.
До заміжжя я завжди у відпустку кудись їхала. І чоловік начебто за всіма мірками був непоганий: не nив, не куpив, все в будинок, але мyдак. Коли мені виповнилося 55, діти вже всi встали на свої ноги, і я зрозуміла, що не хочу більше так жити. У чоловіка дороге хобі – полювання: три породистих гончакa, багато різної збpої, намети-рації, а я не можу собі кішку вдома дозволити, чоловік їх не любить. І багато чого він не любить з того, що я люблю.
У вересні (це було 6 років тому) я вийшла на пенсію (але продовжую працювати там же і тепер) і відразу запропонувала йому розлучитися, з однією умовою – я дарую йому свою трmjire, залишаю йому гараж, машину, дачу, все в домі і всіх його собак зі зброєю в обмін на двушку для мене. Він погодився, так як на той час стосунки вже майже зникли, дітей вдома не було, а особисто для нього мені нічого вже не хотілося робити.
І ось в листопаді я переїхала в свою двушку. З одним чемоданом в порожні стіни. Я така була щаслива! Почала поступово робити ремонт: сантехніку поміняла, вікна, двері і так далі.
Розлучені ми вже 6 років і тепер я щороку їжджу на море, ходжу на концерти, їжджу на різні екскурсії в інші міста. Я завела собі двох кішок-сфінксів. Я прекрасно ладнаю зі своїми дітьми. У мене зараз такий спокій в душі, я думаю, що настав найкомфортніший період в моєму житті і я нічого не хочу міняти. Я не хочу більше заміж – я була там 33 роки.
Мені у вересні буде 61 рік. Історія ця – справжня, і я сподіваюся помepти не завтра” (Надія).
