Як ми взяли сироту з дитбудинку, і що з цього вийшло
Сімейна пара довго не могла мати дитини, обстеження показало, що дружина безплідна. Вони усиновили 5-річного хлопчика з притулку, але він влаштовував батькам потворні сцени. Грубіянив і робив все, щоб повернутися назад в дитбудинок. Чим все закінчилося? Мені 27 років, чоловікові 31 рік.
Ми одружені десять років. Пару років тому вирішили завести дітей, але у нас не виходило. Ми обстежувалися, і виявилося, що я безплідна. Мене це дуже налякало, я подумала, що мій чоловік — Діма, зажадає розлучення. Навіщо йому дружина, з якою не вийти продовжити свій рід?
Ми жили ніби в мовчанні, не говорили більше про свою любов. Я була шокована новиною про своє безпліддя. Коли в черговий раз я впала в депресію, Діма ласкаво взяв мене за руку, посадив поруч з собою на диван і промовив: «Що між нами відбувається?». Я втомлено знизала плечима. Говорити не хотілося, і так все ясно.
Минали тижні, місяці і ми почали трохи зближуватися з чоловіком. Несподівано за вечерею Діма запропонував мені взяти дитину з дитбудинку. Я не знала, що відповісти, адже це чужа дитина, не наша. У мене не вкладалася думка в голові, як можна жити з чужою дитиною? Хіба можна полюбити чужу ?! Але все ж я погодилася.
Чоловік наполіг, а там — будь, як буде. Ми з’їздили в дитбудинок, нам сказали, які документи потрібно підготувати і через два тижні все було готово. Нам показували різних дітей, мені було ніяково, дітей пропонували, ніби товар. Нас провели в дитячу кімнату, і раптом мій погляд упав на сумного хлопчика років п’яти. Він стояв біля вікна, тримаючи в руках брудну і пошарпану іграшку. Я підійшла до нього і запитала, чому він сумує.
«Тому що я став не потрібен своїй мамі» — відповів хлопчик зі сльозами на очах. По моєму тілу пробігло легке тремтіння. Очі наповнилися сльозами. Я сказала йому, що я можу стати його мамою, якщо він захоче. Малюк відповів: «Як? У мене вже є мама».
Я не знала, що відповісти. Адже це дійсно так. Всю ніч я не спала і думала про цього хлопчика. На наступний день я розбудила чоловіка і сказала, що ми терміново повинні забрати його. Я хотіла подарувати йому всю свою любов, що не дісталася моїй дитині.
Ви не повірите! Я закохалася в цю дитину з першого погляду. Ми знову поїхали до притулку, нас ближче познайомили з цим хлопчиськом — його звали Максим. І вже через кілька днів ми забрали його до себе додому. Перший час мені було незвично, що з нами в будинку тепер живе дитина.
Та й Максиму було ніяково, адже у нього тепер є тато і мама. Він поводився так, ніби хотів опинитися знову в дитбудинку: плакав, кричав, відмовлявся вечеряти, відмовлявся спати, говорив, що ми йому ніхто і не можемо вказувати. Щовечора я відчувала себе, як ніби я перетягала 20 мішків з картоплею. Щоночі Максим влаштовував істерики, і я вирішила з ним поговорити.
«Знаєш, ми даруємо тобі всю свою любов, ми піклуємося про тебе. Кожен день ми намагаємося, щоб тобі було з нами добре. Я не знаю, з якої причини тебе залишила мама, але мушу сказати, що в житті у тебе будуть різні ситуації, в яких буде важко встати з колін. Це життя, і траплятися може всяке.
Найголовніше — зуміти піднятися, і з піднятою головою йти далі». Як не дивно, він не влаштував істерику і навіть обійняв мене, потім ліг і відвернувся до стінки. Минали місяці, Максим підріс, навчався в першому класі. Я помітила, що він не поводиться так, як раніше. Він став свідомим і дорослим. Одного разу, підійшовши до мене, він сказав: «Я хочу вибачитися за свою поведінку, я поводився жахливо.
Ти дуже терпляча, інша б віддала мене назад в дитбудинок, чого я і домагався. Я думав, що моя рідна мама за мною повернеться. Зараз я розумію, — мені дуже пощастило, що я з вами. Я вас люблю». Він говорив, як дорослий чоловік. У мене потекли сльози з очей, я обняла його так сильно, як це тільки можливо.
З того часу Максим ніколи не грубіянив і завжди допомагав, якщо я просила його про це. Або сам пропонував свою допомогу. У якийсь момент я усвідомила, що це моя дитина. Всесвіт подарував нам саме Максима. І неважливо, що його народила інша жінка, адже всю любов і ніжність він отримує від нас.
Ви б наважилися взяти під опіку дитину з притулку?
