Йшов час, і ноги мене турбували все більше. А одного разу я просто не змогла встати з ліжка. Дочка з сином довго сперечалися, хто повинен забрати мене жити до себе. Дочка приводила аргументи, що у неї
Я все своє життя присвятила вихованню дочки і сина. І тепер, коли я важко занедужала, і не можу сама себе обслуговувати ніхто з них
не захотів доглядати за мною. Як не просто розуміти, що ти не потрібен своїм дітям.
Я ростила своїх дітей одна. Чоловіка не стало, коли на світ з’явився наш син, на той момент ми вже виховували дочку. Я працювала на
двох роботах, щоб у них було все. Я кожному з них дала освіту. І не якусь там, а вищу. Дочка отримала диплом дизайнера, а син –
будівельника. Вони обидва влаштувалися на хороші роботи. Поки я була здорова, то завжди допомагала їм з дітьми. У мене два онуки:
Сергій – син дочки і Саша – дитина сина.
Я водила хлопчиків по гуртках, забирала зі школи. Вони часто залишалися у мене. Але одного разу я просто втратила свідомість.
Спеціалісти сказали, що нічого страшного, але потрібно обстежитись. Мене поклали в стаціонар на обстеження. Дочка відвідала лише
один раз за весь час, а син тільки зателефонувати спромігся. Мене виписали через тиждень і сказали не перевтомлюватися, але тут
діти привезли мені онуків. А з ними знаєте, як буває: то пограти, то їсти приготувати,
Через два місяці у мене стали німіти ноги. При цьому мені було складно ходити. Я попросила сина звозити мене на машині на
обстеження, але він постійно був зайнятий, і я викликала собі таксі. Скажу вам для пенсіонерки це істотні витрати. Мене довго
обдивлялись і проводили різні процедури, щоб з’ясувати причину моєї недуги.
Йшов час, і ноги мене турбували все більше. А одного разу я просто не змогла встати з ліжка. Я зателефонувала доньці, але вона була
на роботі і порадила мені викликати швидку. Мене забрали в стаціонар. З тих пір я не відчуваю своїх ніг. Пересуватися я природно не
можу. Спеціаліст перед випискою пояснювала моїм дітям, що мене не можна залишати одну, і що мені потрібен догляд.
А вже вдома дочка з сином довго сперечалися, хто повинен забрати мене жити до себе. Дочка приводила аргументи, що у неї
невелика квартира і немає окремої кімнати для мене. Син не поступався їй і відповідав, що хоч у нього і велике житло, його дружина
при надії і навряд чи погодиться на переїзд свекрухи. Мені стало так соромно, що я прожила все життя і не заслужила співчуття від
своїх дітей. Я просто голосно, аби вони мене крізь свій лемент почули, попросила їх забиратись геть! Нікого з них бачити не хочу! Я
прекрасно впораюся одна і не збираюся бути для них важким обов’язком. А вони пішли. А я лежала і плакала в подушку.
Як таке могло статися? Як з прекрасних дітей вони перетворилися в таких людей? Невже я так їх виховала? Я всю ніч не могла заснути.
А коли настав ранок, я була в дуже пригніченому стані. Я почула, як відчинилися вхідні двері і лячно стало. Виявилося, що діти вчора
пішли, і квартира всю ніч була незамкнена. А встати то я не можу. Це прийшла сусідка з першого поверху, хороша молода жінка, яка
одна виховувала доньку. Вона захотіла мене провідати. А мені так прикро стало, що я розплакалася і все їй розповіла. Вона
запропонувала свою допомогу, але якщо я рідним дітям не потрібна, то, як можу прийняти допомогу від сторонньої людини? Але
сусідка виявилася напористою. Вона принесла мені їжу і приготувала чай.
Відтоді ця мати-одиначка доглядає за мною, а я віддаю їй половину своєї пенсії. З них вона купує продукти і готує мені. Решту грошей
йде на комунальні послуги та інші побутові товари. Тепер моє життя повністю залежить від чужої людини, а рідним дітям абсолютно
все одно як там їх мати. Дзвонять зрідка, і зітхнули з полегшенням, дізнавшись, що за мною є, кому доглядати.
А вчора приїхали обоє. обличчя суворі і серйозні. Принесли мені заповіт на підпис. Мій заповіт написаний ними.
— Аби ми потім на суди не витрачались, то ти, мамо зараз оце підпиши і всім буде спокійно. -каже синочок мій.
Читаю і просто в осад випадаю. Мати Божа, та вони навіть ложки вилки і простирадла поділили. Усе пораховано і детально розписано
кому і що. А квартира між ними повинна буде поділена бути. Уявляєте! Стоять два індики горді.
А я при них дзвоню до нотаріуса знайомого( у подруги донька працює) і прошу приїхати, аби заповіт написати. Не слухаючи нікого на
сусідку, яка за мною доглядає усе і оформила.
Не знаю, як буде далі. Діти уже зараз до суду подали. аби квартиру у мене забрати. А мені так прикро. Так прикро, що аж вити хочеться.
hot-news.com.ua
Головна картинка – pexels.
