ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

– Слів своїх, звісно, ніхто й не дотримав, – говорить Наталя, – я все життя тут прожила, стільки сил вклала і в будинок, і в ділянку цю, що
й словами не передати, навіть згадувати не хочеться. А тепер продати його? Або віддати половину вартості грошима? Звідки у нас з
чоловіком такі кошти? Ми ж з Іваном в селі живемо, своїм господарством і землею, нам таких грошей ще довго не наскладати, а тут
вони потрібні відразу.
Наталі скоро виповниться 48 років, вона одружена, має двох дорослих дітей. Після закінчення школи вона вступила навчатися до
медичного училища, а працювати прийшла в своє ж село, фельдшером працює і зараз.
– Ми з чоловіком Іваном пробували окремо жити, – розповідає вона, – він у мене без батьків, без рідні, з дитячого будинкуу. А коли моя
сестра Ольга школу закінчила і в місто виїхала, мама нас з Іваном сама покликала жити до себе: сказала, що одній жінці в селі
непросто жити, роботи багато, та й будинок великий у неї.

Ольгою звуть молодшу сестру Наталі, між сестрами 9 років різниці в роках, а в світогляді і способі життя – ціла прірва між ними.
– Ні за що в село не повернуся, – сказала Ольга вступивши до інституту в обласному центрі, – всі зусилля докладу, а гарно
прилаштуюся і закріплюся в великому місті.
А Наталя залишилася жити в селі, в мами, та й звикла. Мама її з зятем знайшла спільну мову, поважала його і все говорила, що їх
хатина та обійстя в надійних руках: зять і прибудову велику та простору до будинку зробив, і туалет в хаті зробив, і ванну, ще й котла
поставив для опалення, щоб грубу не топити цілий день взимку.
– Живемо ми не гірше, ніж в місті, – каже Наталя, – роботи тут у нас, звичайно, більше: і город, і ділянка, і кури, і качки, і овечки у нас. Ще
при мамі завели.
Останні роки мама занедужала, так що і професія Наталю виручала.
– Ользі тут нічого не треба, – говорила мама, вдячна своїй старшій доньці, – і очей не показує, і провідати не приїде. Та й так сказати, ви
з зятем будинок, вважай, перебудували, так що він по праву ваш. Я все зроблю, що потрібно буде, я папери всі необхідні підпишу.
– Мені нічого тут не треба, – завжди говорила Ольга, коли рідко приїжджала до села, – ти маму доглядаєш – тобі і будинок.
Ольга завжди хвалилася, як добре вона влаштувалася: і чоловік міський, і машина своя, і квартира у нього є. Дионька у них є, 17 років
зараз дівчинці. В основному по телефону дзвонила. А тепер.
– Мамо, – зателефонувала сестра, коли вже Наталя збиралася везти маму в місто, щоб підписати дарчу на будинок – не роби так зі
мною! Я тобі теж дочка. Мені самій нічого не треба, але у мене дочка росте. Життя довге, раптом мене чоловік залишить одну, знайде
когось, де я тоді жити буду, подумай про свою онуку!
– І мама подумала, – нарікає Наталя, – мовляв, Ольга теж дочка.
– Ольга, якщо у неї все добре буде, – сказала мама, ховаючи очі, – все одно сюди не приїде. Ну, а коли що. Будете жити разом. Діти
виростають, розлітаються, мають свої сім’ї, а ви – рідні сестрички.
– І як мама думала? І чим? – Наталя не може стримати емоцій, – Якщо що – ми з чоловіком і Ольга з нами? На старості років в
комуналці?І совісті немає, не приїхала до мами навіть перед самою останньою миттю. Навіть не попрощалася.
Сестра Ольга поставила Наталі умову: або продають будинок з садибою зараз, або Наталя виплачує їй половину вартості грошима.
– Донька моя навчається в школі не дуже добреі, – пояснила вона сестрі, – в інститут на бюджет їй самій ні за що не вступити, а освіту
треба отримувати. Будемо вчити її на платному.
– У нас є невеличкі заощадження, – каже Наталя, – Ми відкладали синові, щоб він міг почати будуватися. Дочка у нас старша заміж
вийшла в райцентр. У її чоловіка квартира є, а сина треба зараз підтримати і допомгти йому з житлом. А тепер що? Віддати все сестрі?
За що? Мамин будиночок, який він був, копійки тепер би коштував, ми сюди надто багато вклали, а вона хоче все ділити навпіл.
– По закону треба робити, – твердить Ольга, – я і так не втручалася ніколи, ви все робили на свій розсуд.
– Ми робили, – здивовано говорить Наталя, – поки я за мамою доглядала, та на землі цій так вадко працювала, сестра по морях їздила,
дочку свою так виховала, що та сама робити нічого не хоче. Не може племінниця вчитися – нічого в інституті робити, в коледж нехай
йде навчатися, або на роботу влаштовується нехай. Але не так же: сестра хоче бути на висоті і влаштувати своїй доньці легке життя
лише за наш рахунок.
 Ukrainians.Today 
Фото ілюстративне – garna.