Мама Сергія позичила у нас 18 тисяч гривень, вона хотіла приватизувати земельну ділянку. Чоловік не міг відмовити своїй мамі і ми їй позичили гроші. Марина Василівна віддавала частину боргу щомісяця,
Мати мого чоловіка взяла земельну ділянку в нашому селищі.
На той час, а відтоді минуло чимало часу, приватизація коштувала десь 18 тисяч гривень, якщо це робити у приватних фірмах. Марина
Василівна прийшла до нас і стала просити, щоб ми заплатили ці гроші, ніби, як позичили їй, а вона нам поверне їх з часом. Обіцяла
щомісяця віддавати пів пенсії.
Ми з Сергієм погодилися, бо на той час це була наша з ним зарплата за місяць, ми тоді заробляли непогано. Гроші у нас були, та й
мама Сергія непогана людина, тому сумнівів в тому, що вона поверне нам наші гроші ні в мене, ні в мого чоловіка ніяких не було.
Марина Василівна взяла гроші і оформляти документи.
Вона виконала свою обіцянку сумлінно і вже за рік повернула нам позичені гроші.
Коли останній раз віддавала нам гроші, то дуже дякувала, говорила, що таких дітей ще пошукати потрібно, ми її дуже виручили.
Марина Василівна залишилася нам дуже вдячною, сказала, щоб зверталися до неї, коли потрібно, вона ніколи не відмовить нам, якщо це буде в її силах.
А декілька місяців тому ми з Сергієм дізналися, що сестра чоловіка збирається будувати двоповерховий будинок на тій ділянці, яку
нещодавно приватизувала мати.
Ми з чоловіком трохи засмутилися, бо виявилося, що його мати відразу переписала цю землю на свою доньку.
Я навіть уявити не можу, як вона могла так вчинити, адже у неї двоє дітей, це ж не справедливо. Я розумію, що Марина Василівна
зробила все за свої гроші, хоча ми їй позичили 18 тисяч гривень, але вона нам їх повернула і по суті нічого не винна. Вона має повне
право розпоряджатися своїм майном, адже заробила все своїми силами. Але ж ми виручили її, ми допомогли, коли вона звернулася до нас.
З Мариною Василівною після того ми взагалі не хочемо якось спілкуватися, нещодавно вона сама нам зателефонувала, наче ні в чому
не бувало, запросила на свій день народження.
Ми навіть не знаємо, що робити. Бо наче матір рідна, потрібно йти, але образа не дає нам забути про її вчинок. Можливо ми колись
вибачимо їй і цей випадок забудеться, але я б ніколи так не вчинила, щиро кажу.
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне – narodna-pravda.
