Маршрутка. Підбуханий чувак, років 30-ти, до бійця 44 бригади: “Вертайтеся на поля пахати, вояки ср@ні!”
Підбуханий чувак років тридцяти пробував спровокувати нашого бійця 44 бригади на конфлікт.
– От не буде у вас скоро льгот! Тому шо тепер – все! Тепер вертайтеся на поля пахати, або на заробітки їдьте, вояки срані! Нормальній країні армія не потрібна!
Боєць подивився на цього таким, знаєте, добродушним поглядом артилериста на дрібну мішень і змовчав.
А чоловік продовжував:
– Будем жити, як люди! Без оцього всього воєнного. Спочатку тяжко буде. Ну, воно і понятно – після оцього всього, що намутили. Але справимось. Я от на росію поїду. Там платять добре, росія завжди добре платить. А вам, воякам – торба! Навоювались!
Боєць і вухом не повів на цю тираду. Зате народ вуха нашорошив. А ми з Питровною підійшли поближче. На випадок, якщо раптом що…
– Чого мовчиш? – відчув приплив відваги чоловік. – Нема що сказати? То я тобі скажу: вам то-р-рба! Бо 75% народу хочуть жити невоєнно. Хочуть жити з росією!
Він смачно ремигнув перегаром і зверхньо плеснув бійця по плечі:
– Розумієш, вояка? 75% – то велика сила, багато людей. Не подобається? А що ти з нами зробиш? Що ви всі з нами зробите?
Боєць скинув його руку зі свого плеча і спокійно так мовив:
– Залежно від ситуації.
– Якої ситуації? Тепер не ви армія, а ми! Нас багато! І ми все можемо!
– От і добре! – кивнув боєць. – Після Перемоги вишикуємо в три шеренги і підете поля розміновувати.
