Ми не цінуємо все, що батьки роблять для нас, поки не стане занадто пізно: Притча, яка торкнеться серця кожного
Час минав, хлопчик підріс і вже не бував біля яблуні щодня.
Одного разу він прийшов до дерева з сумним виглядом.
– Підійди і пограйся зі мною – попросила яблуня.
– Я вже не маленький, я не граю більше біля дерев – відповів хлопчик. – Я хочу іграшки. Мені потрібні гроші, щоб їх купити.
– Вибач, я не маю грошей, але ти можеш зібрати всі мої яблука і продати їх. Тоді у тебе будуть гроші.
Хлопчик дуже зрадів! Він зірвав з дерева всі яблука і пішов задоволеним.
Хлопець не приходив після того, як взяв всі яблука. Дерево сумувало.
В один прекрасний день хлопчик, який вже перетворився на дорослого чоловіка, повернувся. Яблуня зраділа.
– Іди сюди, пограй зі мною!
– У мене немає часу грати з тобою. Мені потрібно працювати, я утримую свою сім’ю. Зараз нам потрібен дах. Можеш допомогти мені?
– Вибач, мені ніде вас прихистити. Але ти можеш спиляти мої гілки і збудувати собі будинок.
Чоловік зрубав всі гілки дерева і пішов задоволеним. Яблуня була рада бачити його щасливим, але він з тих пір не приходив. Їй знову було самотньо і сумно. В один спекотний літній день чоловік повернувся, дерево було просто щасливе побачити його!
– Підійди і пограй зі мною!
– Я вже старію. Хочу вирушити в плавання, щоб відпочити. Ти можеш мені дати човен?
– Використовуй мій стовбур, щоб зробити човен. Вирушай в плавання і будь щасливий.
Отже, чоловік зрубав стовбур яблуні, щоб зробити човен. Він вирушив в плавання і не показувався довгий час. Через багато років чоловік все ж повернувся.
– Прости, хлопчику мій. У мене немає більше нічого для тебе, навіть яблук – сказала яблуня.
– Нічого страшного, у мене немає жодного зуба, щоб гризти, і я знаю, що у тебе і стовбура немає, щоб піднятися.
– Я й справді нічого не можу тобі дати. Єдине, що залишилося – мій вже вмupаючий пеньок.
– Мені зараз більшого й не треба, тільки місце для відпочинку. Я втомився за всі ці роки.
– Дуже добре! Старий пень – найкраще місце, щоб притулитися до нього і відпочити. Посидь зі мною і відпочинь.
Чоловік сів. Яблуня була щаслива і посміхалася крізь сльози.
Ця історія про кожного з нас.
Дерево – як наші батьки. Коли ми були маленькими, ми любили грати з Мамою і Татком. Коли зростаємо, ми залишаємо їх і повертаємося лише тоді, коли нам щось потрібно, або коли у нас проблеми.
Що б не було, батьки завжди будуть на нашому боці і зроблять для нас усе можливе, аби ми були щасливі.
