Подруга, зі сльозами на очах, прибігла позичати гроші. Скільки я не плакала – назад їх не отримала
Ми дружили з дитинства. Спочатку жили по сусідству, потім пішли в одну школу і десять років просиділи за одією партоюі. Ну, і з віком не втратили один одного, стали дружити сім’ями. Всі свята разом, відпустки і так далі. Майже зріднилися, навіть ближче деяких родичів стали.
А тут у подруги з’явилася можливість вдало купити садову ділянку – вона давно мріяла. Грошей не вистачало, вирішувати потрібно було відразу ж, і вона в сльозах прибігла до мене, мовляв, виручай. Мій чоловік давно мріяв про машину, і ми збирали гроші – вже майже вся сума була, самі планували залишок зайняти і до літа купити. Але подруга так просила, що навіть чоловік, згнітивши серце, погодився дати в борг, тим більше, що вона обіцяла віддати через два тижні.
Дали гроші, а тут дефолт. Напевно, пам’ятайте, на що перетворилися в мить все накопичення, які були в рублях? Розумні люди заздалегідь валюту купили, і ми збиралися, але тут ось це прохання, та й подруга сказала, що сама купить, тобто, віддасть за курсом. Через два тижні подруга принесла борг – рівно стільки, скільки взяла в рублях. На моє запитання, вона досить холодно відповіла, що, як брала, так і віддає – в домовлений час, всю суму.
Спробувала я з нею порозумітися, нагадати, що вона обіцяла купити валюту, що ми б нічого не втратили, якби не дали їй грошей тоді. Але вона стояла на своєму – розписки не було, про таку домовленість вона не пам’ятає, і вимагати більше я права не маю, хай хоч в суд подам.
Коли чоловік почув про гроші, він так засмутився, що я не бачила жодного разу його в такому стані, навіть напився, адже на те, що у нас залишилося, і половину машини купити не можна було. А ми вже будували плани, як у відпустку своїм ходом поїдемо, карту малювали, дитина щаслива була. І все ось так відразу звалилося.
Я ще раз спробувала поговорити з подругою. Кажу, що не повинні ж ми страждати за те, що зробили їй добру справу? Зрозуміло, що ніхто в цьому не винен, але по-чесному, по справедливості, хоча б навпіл потрібно розділити різницю. Нагадувала, що ми дружили стільки років, що вона знає, як ми мріяли про машину, як збирали гроші. На що отримала однозначну відповідь – через дружбу робити щось на шкоду своїй сім’ї вона не стане – не дурна. А я, мовляв, могла б і не давати гроші – силоміць у мене не забирали. Так це все і залишилося. Зрозуміло, що з тих пір подруг у мене немає, і напевно не з’являться, а якщо здружилися з ким-небудь, то грошових відносин у нас точно не буде.
Ганна
