ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

– Весь час вони орендують квартиру! – розповідає про сім’ю свого сина пенсіонерка Ольга Олександрівна. – Як одружилися, вже
більше десяти років так вони живуть. Двох дітей народили в таких квартирах, які належать чужим людям, про своє житло навіть не
думали ні хвилини, їм таке й в голову не приходило, як виявляється. Я так розумію, спадщини весь цей час чекали вони. А я їх відразу
попереджала їх, сто разів говорила і синові, і його дружині – не чекайте, збирайте початковий внесок, беріть кредит. Заробляйте на
своє! Спадщини, кажу, я залишати не планую! Ну, вони тільки сміялися з цих слів постійно, не сприймали, мабуть, цих розмов
серйозно. А зараз забігали з квадратними очима.

Ольга Олександрівна – власниця двох непоганих квартир в досить таки хороших районах столиці, в двокімнатній живе вона сама вже
багато років, трикімнатну квартиру, та, що більша, багато років здавала в оренду за досить таки хороші гроші. На ці гроші, власне, і живе
непогано сама жінка вже давно немолодого віку. Років в п’ятдесят з хвостиком Ольга Олександрівна сама взяла і просто звільнилася з
роботи, і відтоді сидить удома. Займається дачею, щось там читає і шукає в інтернеті, довго розмовляє з родичами та подругами по
телефону, час від часу влаштовує інспекції у орендарів.
Можна сказати, що жінка, навіть не працюючи, живе таким собі досить активним житям, як для людини свого віку.
Потім ось ще й пенсія додалася, але це просто бонус до грошей за оренду, тепер жінка і відкласти чималу суму може і не думає, як
житиме завтра.
– Це тільки здається, що здавати квартиру в оренду легко, сиди і грошики собі спокійно отримуй! – розповідає Ольга Олександрівна. –
Насправді це дуже непросто. То одне, то інше! То зламається щось у тій квартирі, то з сусідами проблеми, то мешканці гроші
затримувати починають, то незадоволені чимось і просуть їм зробити дешевшу орендну плату. Ну, я в такому випадку відразу
попереджаю – до третього разу! Після третьої затримки – на вихід, без розмов.
– Ви – рішуча жінка.
– А інакше не можна, тільки прояви якусь толерантність – люди моментально сідають на голову. Я тому завжди говорила – цей бізнес,
здача квартири в оренду, не для людей похилого віку. З орендарями треба іноді досить серйозно розмовляти, без різного роду жалю. А
то починається – у одних діти, у інших дружини в очікувані дитини, у третіх – ще щось. Шкодувати просять постійно і в усьому. Тому,
власне, трикімнатну квартиру свою я і продала.
– Як? Ви продали квартиру, яку здавали в оренду і яка годувала вас так багато років?
– Ну так, ще десь в кінці минулого року! Я давно вирішила: трикімнатну квартиру свою в результаті я продам, а на ті гроші поживу собі
так, як моя душа бажає. Я людина проста, Невибаглива, мені цих грошей надовго вистачить! А потім мене родичі доглянуть за мою
другу квартиру, бо на дітей своїх у мене надії немає, вони особливоніколи не цікавилися ні мною, ні моїми проблемами та турботами.
– Зрозуміло. Синові, значить, спадок не світить?
– Ні, звичайно, про це зараз взагалі мови немає! Син нехай заробляє собі сам. Він чоловік, ще молодий. Я до них на шию не сідаю,
забезпечувати мене не прошу, навіть допомагати мені – не треба. Свої проблеми вирішу сама. Вони нехай вирішують свої. Мені
здається, це справедливо!
Про те, що збирається продавати свою трикімнатну квартиру і навіть вже знайшла покупця, Ольга Олександрівна своєму синові навіть
не говорила жодного разу. І навіть коли в грудні пройшла угода, до відома не поставила. Просто перед Новим роком зателефонувала
молодим і попросила дозволу приїхати і привітати онуків з наступаючими святами.
Треба сказати, бачиться Ольга Олександрівна з онуками нечасто, особливо трепетною любові до них не відчуває, подарунки до
великих дат дарує, але частіше за все символічні. Відносини з дружиною свого сина Степана з самого початку якось не склалися у неї
зовсім, до слова.
– Вона чомусь вважала, що я пущу їх після весілля в одну зі своїх квартир, краще в трикімнатну! – усміхається Ольга Олександрівна. –
І була щиро збентежена, коли зрозуміла, що це не так. Ще тоді прямо відразу наговорила мені сім мішків гречаної вовни. Онуків,
говорить, тоді не побачите взагалі! Я їй відповіла – ну, не побачу, і добре, не дуже і засмучусь, раз такі справи і таке ставлення до мене,
адже я вам нічого не винна.
Онуки, яким зараз одинадцять і шість років, виросли без бабусі, і особливо від цього, вважає сама Ольга Олександрівна, ніхто не
засмутився.
А в цей Новий рік Ольга Олександрівна привезла в подарунок чотири конверта – кожному з сім’ї сина Степана. Розмінюватися на
дрібниці не стала, навіть невістку обдарувала. У кожен конверт поклала по 25 тисяч гривень.
Звичайно, син з дружиною були дуже здивовані – мати до цього дарувала тільки шкарпетки і шампуні, а тут.
– Звичайно, конверти вони відкрили не відразу, подзвонили мені, коли я вдома була вже! – розповідає Ольга Олександрівна. – Син
запитує, це звідки такі гроші? А я йому – так я квартиру продала, кажу. Вчинила так, як вам обіцяла колись. Здавати в оренду більше не
хочу, втомилася вже від цього. Жити буду поки на ці гроші.
Син з дружиною здивувалися і засмутилися водночас. У них в голові не вкладається, як можна продати трикімнатну квартиру і просто
проїсти такі гроші, коли «рідні діти і внуки на орендованій квартирі живуть без всяких перспектив».
Відтоді діти з Ольгою Олександрівною навіть розмовляти не хочуть.
А можливо, син правий – неправильно це, проїсти дві квартири, коли у рідного сина ні кола ні двора, не залишити нічого у спадок?
Невже так люди роблять?
Ukrainians.Today 
Фото ілюстративне – suspilne.