В кінці серпня Маринка виpвалася в село на два тижні. Бігла до Сашкового будинку, щоб його побачити. Але його мама сказала, що він тиждень як поїхав.
У невеликому селі жила дівчинка Маринка. Звичайна дівчина. Дві косички, кирпатий носик, карі очі.
Вечоріло, Маринка зі стуком дерев’яної хвіртки вибігла на вулицю. Розмахуючи прутиком, вона в підскакуючи побігла на околицю села. Вдалині було видно пил, який підняло коров’яче стадо, що бігло до річки.
-Марінко, привіт.
-Привіт, Сашко!
-Ти як заженеш корів, вийдеш пограти?
-Ні Саш, я ж уже велика. Завтра 11 виповнитися. Сьогодні бабуся буде вчити доїти корову. А після будемо з нею булочки пекти.
-Ну як знаєш. – буркнув Сашко і разом з Маринкою побіг швидше до річки, щоб корови не встигли розбрестися в різні боки.
Цього ранку Сашко, як завжди, встиг збігати до річки скупатися і назад як зазвичай, пішов повз Маринчин будинок. Так само як завжди кинув недогризком її у вікно з криком: «Маринка!!!»
Проскрипіла хвіртка і вийшла Марина. Така красива, плаття в горошок. На потилиці зав’язаний хвіст з великим яскравим бантом.
Увечері за коровами після смачної вечері вони пішли разом. Марина переодягатися не захотіла. Як-не-як день народження. Вона вже доросла, аж 11 років.
На кpики з вулиці почали вибігати жінки, які жили в найближчих будинках.
Як виявилося яскраве плаття в горошок і яскраво червоний бант сподобався не тільки гостям, але і бику з табуна.
Маринка стояла у чужому дворі зачепившись і плaкала. Сашко ж кинувши останній камінь в бика разом з іншими хто був поруч, біг заспокоювати свою подругу.
Плаття було поpвано.
Минуло 5 років. 16-річна Маринка плaкала проводжаючи Сашка в аpмію.
-Ти ж мене дочекаєшся?
-Звичайно! Ти тільки в місто до мене приїдь, через два тижні поїду туди поступати. Вчитися три роки буду.
На тому й домовилися.
По приходу з аpмії Сашко не приїхав. Був початок літа. Марина поїхати до бабусі не змогла. Практика. В кінці серпня Маринка вирвалася в село на два тижні. Бігла з нетерпінням до Сашкового будинку, щоб його побачити. Але його мама сказала, що він тиждень як поїхав в місто, повинен днями приїхати.
Сумна Маринка повернулася в будинок до бабусі. Та її заспокоювала і підгодовувала всякими смаколиками.
-Та не переживай ти. Може не зміг приїхати до тебе. Може пізніше хотів. Він з аpмії як повернувся, відразу до мене прибіг, про тебе питав.
-Ну бабусю, 2 з половиною місяці минуло, як він повернувся. Але ж навіть не приїхав.
-Так замотався пацан. За два роки в будинку чоловічих справ назбиралось, допомога його батькові була потрібна дах підлатати. Марино, ти б краще відпочила. Свій день народження у мене будеш справляти, чи в місті з новими подругами?
-У тебе бабусю, – Маринка чмокнула бабусю в щічку і побігла розвішувати свої речі з валізи.
Минуло монотонних два дні. А цей ранок був особливим. Здавалося що півень НЕ кукурікав, а кричав: «з днем народження, Маринко».
Потягнувшись, Марина відкрила очі. Закрила. Відкрила. Підскочила з ліжка, на проти якого висіла гарна сукня в горошок. Ні, не те, яке вона порвала в дитинстві. А нове. Розчесавши волосся, вона одягла цю сукню і бігом в літню кухню до бабусі. Де вона могла купити таке плаття?
Влетівши в літню кухню, вона як струна оніміла.
За столом сиділи і пили чай бабуся і Сашко. А у вазі красувалися ромашки.
-Привіт Марино. Тобі сподобалося плаття? – і Саша підійшов до неї і обійняв.
Так їх дитяча симпатія переросла у міцне, справжнє кохання.
