В одному маленькому місті по сусідству жило дві сім’ї. Одне подружжя постійно сварилося, а друге жило в мирі та злагоді. І тут норовлива сусідка, заздрячи, посилає свого чоловіка до них у гості
– Піди-но до сусідів і роздивися, чому в них завжди все гладко і тихо.
Пішов той, зайшов тихенько в дім і сховався в затишному куточку. Спостерігає. А хазяйка веселу пісеньку наспівує, по дому прибирається. Вазу дорогу якраз від пилу витирає. Раптом задзвонив телефон, жінка відволіклася, а вазу поставила на краєчок столу, та так, що от-от впаде.
Але тут її чоловікові щось знадобилося в кімнаті. Зачепив він вазу, та впала і розбилася. “Що буде-то?”, – думає сусід.
Підійшла дружина, зітхнула з жалем, і каже чоловіку:
– Пробач, любий. Я винна. Так недбало її на стіл поставила.
– Що ти, мила? Це я винен. Квапився і не помітив вазу. Ну та, гаразд. Не було б у нас більшого нещастя.
…Дуже защеміло серце в сусіда. Прийшов він додому засмучений. Дружина до нього:
– Ну що, бачив?
– Так!
– Ну і що?
– Зрозумів усе! У нас усі ПРАВІ, а в них усі ВИННІ.
Нерозумний весь гнів свій виливає, а мудрий стримує його. (Притчі Соломонові 29:11)
