В п'ятницю до Тамари Вікторівни приходили син з невісткою. Син пішов раніше, у справах, а невістка залишилася попити чай. Виявилося, що вона вже не може дочекатися, коли свекруха віддасть їм свою друг
– Так і заявила вона просто, уявляєш? Що роботу міняти вона не буде, навіть думати про це не хоче, її все і так влаштовує, та й нема
чого, адже у мене є друга квартира і я повинна її їм віддати! – скаржиться приятельці Тамара Вікторівна.
– Зачекай, а хіба у тебе є друга квартира? – дивується подруга.
– Так тут все ще цинічніше, ніж здається тобі на перший погляд! – сумно усміхається Тамара Вікторівна, – Квартира є. Але ця квартира
не у мене, а у моєї мами. Мамі моїй 72 роки і вона жива і здорова, чому я дуже рада. Звичайно, крім мене у мами нікого немає, але
чекати спадщини отак від людини, яка ще в силах і дорому самопочутті – це щось недобре.
Син Тамари Вікторівни Тарас одружився на дівчині на ім’я Олеся 2 роки тому.
Олеся – приїжджа, родичі її живуть далеко. Відразу після весілля син з невісткою стали орендувати невелику однокімнатну квартиру
поруч з роботою Тараса тому, що Оксана зі своєї роботи відразу ж звільнилася.
– Так, платили там добре, – сказала невістка, – але колективчик той ще, робота важка, не для мене вона, мені усе там так набридло. У
мене тепер чоловік є, на ньому лежить обов’язок утримувати сім’ю, тепер Тарас має добре заробляти, щоб свою сім’ю забезпечувати.
– Звичайно, вона мала намір іншу роботу знайти, як сама сказала, що треба ж сукні кудись вигулювати, – каже Тамара Вікторівна, – і
знайшла. Робота та поруч біля їх квартири, зовсім не важка, короткий робочий день, платять копійки, сиди собі красива і не втомлена і
на дзвінки відповідай.
Син Тамари Вікторівни й слова своїй молодій дружині не сказав, він трудився там, куди влаштувався відразу після закінчення
інституту, був на хорошому рахунку, заробляв добре, старався в усьому встигати, щоб мати гарні перспективи на роботі.
– Ну так і витрати зросли, – каже свекруха Олесі, – за квартиру, на харчування, на сукні для дружини. І це ще дитини у них немає. Я
пробувала говорити, мовляв, відкладайте трохи грошей, збираєте, беріть квартиру свою, хоч в кредит, адже все одно оренду платите,
а так все ж платити за своє, а не за чуже.
Син завжди старався відійти від маминих питань, говорив, що вони вирішують цю проблему, а недавно молоді були в гостях у Тамари
Вікторівни, посиділи, мати їх пригощала, а потім почалася дивна розмова. Тарас побіг недужого приятеля провідати, а свекруха з
невісткою з чаєм і тортиком бесіду вели.
– Я і кажу, мовляв, я дам вам на перший внесок, багато не зможу, але ж і у вас відкладено щось вже є. Треба щось з квартирою
вирішувати. Нехай однокімнатну поки візьмете в кредит, але треба брати свою, з роками виплатите все і буде у вас своє власне житло.
– А що у нас відкладено? – здивувалася Олеся, – З чого нам відкладати? Ми квартиру орендуємо, всі гроші витрачаються, якщо
збирати, то їсти ми що з чоловіком будемо? Так я і не бачу сенсу особливо відкладати і економити, або брати той кредит і роками сидіти
в боргах, коли у свекрухи друга квартира є.
Тамара Вікторівна спочатку розгубилася: яка така друга квартира? Звідки? А потім до неї дійшло, що невістка має на увазі квартиру
бабусі Тараса, яка ростила його, і яку зараз дружина онука практично квапить звільнити житлоплощу.
– Квартира оформлена на мене в дарчу, – сказала невістці Тамара Вікторівна, – але це формально. На ділі вона мамина. І я дуже хочу,
щоб мама прожила ще довгі-довгі роки! Так що на ту квартиру, Олесю, краще не дивися.
– Ну не завжди ж вона зможе жити одна! – сказала, з здивованим поглядом, невістка, – Літня людина, потребує догляду. Ви її до себе
візьмете, через пару років і будете жити собі тихенько, дві пенсіонерки.
– Мені 52 роки, – Тамара Вікторівна навіть розсміялася, – мені ще до пенсії, як до Америки на велосипеді. Жити тихенько? А з чого ти
вирішила, що мама мріє зі мною жити?І потім, найголовніше, з чого ти вирішила, що свою квартиру вона віддасть тобі?
– Не мені, а власному онукові, моєму Тарасові! – вже не так весело говорила Олеся.
– Це як же вчасно ми з мамою дарчу на мене оформили! – тільки й сказала Тамара Вікторівна.
Коли Тарас повернувся, він так і не зрозумів, чому Олеся так швидко згорнула візит до його мами.
– А і даремно ти йому не сказала, потрібно було, щоб він знав про цю розмову, – хитає головою приятелька Тамари Вікторівни, – нехай
би знав, що за жінка в нього! Як вона хвацько розпланувала все.
– Я думаю, що в цьому немає потреби, – каже Тамара Вікторівна, – думаю вона сама все скаже. Або я виховала нехорошого сина, якщо
вона вже говорила, а він продовжує з нею жити. Тільки знаєш, я квартиру ту їм не віддам ні в якому разі. Ні зараз, ні потім. Навіть, якщо
маму до себе заберу, навіть, якщо її не стане. Здавати буду, отримуватиму орендну плату, але невістка там жити не буде ніколи. Хоче
син до сивого волосся по орендованих хатах з нею кочувати – його справа. А мені тепер діла до них немає.
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне – rieltor.
