ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Микола прийшов з роботи страенно схвильованим. Тоня відразу помітила стан чоловіка і запитала:
– Що з тобою, любий? Тебе звільнили?
– Гірше … – відповів Коля, і подивився на дружину так, ніби хотів її поглядом просвітити як рентгеном.
– Чому ти так дивно на мене дивишся? – злякалася дружина. – І що значить це твоє «гірше»? Тебе звільнили без виплат?
– Мене посилають у відрядження! – трагічним голосом сказав Микола. – Після завтра я їду в інше місто. Розумієш, що це
означає?
– Тебе посилають надовго?
– На цілий тиждень!
– Всього?
– Тоня, мене сім днів не буде вдома! Тебе це не лякає?
– І що тут такого? – Тоня посміхнулася. – Багато людей постійно катаються у відрядження.
– А чого це ти посміхаєшся? – запитав з підозрою Микола.
– Просто, посміхаюся, і все. Радію, що тебе не звільнили.
– А мені здається, що ти іншому радієш. Радієш, що нарешті-то залишишся вдома без мене.
– Чому я повинна радіти?
– А тому! – Микола погрозив дружині пальцем. – Думаєш, я не знаю анекдотів на цю тему. Дуже навіть знаю. Я багато таких
анекдотів знаю! Розумієш про що я?
– Ах, ти он чого боїшся? – Тоня весело розсміялася. – Які дурниці у тебе в голові.
– Це ти зараз так кажеш, – загарчав Микола. – А потім, коли я тебе спіймаю з іншим в ліжку …
Микола підійшов до шафи, дістав з нього ключі від збройового сейфа, відкрив цей сейф, взяв в руки мисливський карабін,
покрутив його, потім поставив рушницю на місце і знову закрив залізні дверцята сейфу на замок.
Потім він поклав ключі від сейфа в кишеню свого піджака і з загрозою сказав:
– Значить так … Ці ключі я візьму з собою. Щоб, якщо що, відразу до сейфу і … Вас обох …
– Кого нас?
– Звідки я знаю, хто до тебе приходити буде?
– Не базікай всілякі дурниці! – ображено вигукнула Тоня. – Ти, прямо як дрібненький, якийсь … Послали його перший раз у
відрядження, а він весь трясеться …
– А ось ми подивимось на тебе, коли я повернуся …
Микола раптом підійшов до балконних дверей, і, не дивлячись на те, що на вулиці був мороз, став їх відкривати.
– Ти що робиш? – занепокоїлася дружина.

– Хочу заздалегідь перевірити можливі шляхи відступу твого коханця …
– Слухай, милий мій, ти у мене договоришся! – Тоня суворо подивилася на чоловіка. – Я на тебе так ображуся, що …
– Що? – Микола вийшов на балкон і подивився вниз. – Точно мені зрадиш, так? Я знаю, вам жінкам тільки дай привід. Так …
Внизу снігу немає … Молодці двірники, добре працюють.
– А якби сніг був би, що було б тоді? – з усмішкою запитала дружина. Вона теж вийшла на балкон і подивилася вниз.
– Ясна річ – що. Він вниз би стрибнув.
– З п’ятого поверху?
– А куди йому подітися?
– Кому – йому? Думай, що говориш! Чи ти мені зовсім не довіряєш?
– Та ну тебе … Як там в народі кажуть? “Довіряй але перевіряй?” Ось я і перевіряю. – Микола став дивитися по боках. – Люди
он з дев’ятого поверху в замети падають, і навіть ноги не ламають. А тут всього п’ятий. Якщо сніг м’який – він і не відчує …
– А чого ти по бокам дивишся?
– Дивлюся, чи можливо з нашого балкона на сусідній без сторонньої допомоги перелізти?
– Ну і що? Можливо?
– Навряд чи … – відповів задоволений Микола. – Всі балкони тепер засклені. І це правильно. А то ж раніше-то з балкона на
балкон можна було запросто перестрибнути.
– А ти звідки знаєш? – зі злістю запитала Тоня. – Може ти сам по балконах лазиш?
– Ти мене не підколюй, – зреагував Микола на сарказм дружини. – Все, пішли звідси.
– Шафи перевіряти? – запитала Тоня.
– Правильно, – зрадів Микола. – Добре що підказала. Потрібно подивитися, скільки чоловіків може поміститися в наших
шафах.
Закривши балкон, він і насправді – під глузливий погляд Тоні – став нишпорити по шафах, перевіряючи, чи може в них
поміститися доросла людина.
– Так … – захитав він головою через якийсь час. – шаф-то ми з тобою накупатися … Хоч замки на кожну вішай. Ну, нічого,
якщо що, я тепер знаю, де шукати … Ну, що, будемо вечеряти?
Вечеряли вони мовчки. На всі спроби чоловіка поговорити Тоня відповідала впертим мовчанням. І спати вони лягали так
само в повній тиші.
На наступний ранок мовчазний «страйк» дружини продовжився. І коли Микола йшов на роботу, вона навіть не сказала
чоловікові звичне «поки».
А повернувся він зі служби, як не дивно, у веселому настрої. Відкривши двері своїм ключем, він прямо з порогу радісно
закричав:
– Тоню, привітай мене! Моє відрядження скасували! Я нікуди не їду!
Але йому відповіла тиша.
На балконних дверях на склі Микола побачив приклеєний величезний аркуш паперу, де було написано: «Тепер ти будеш
жити спокійно. Я поїхала до мами назавжди».

Джерело