Віктор умовив маму продати її квартиру і закрити його борг по кредиту, а самій переїхати до них. Жінка погодилася. Не минуло й двох місяців з моменту продажу її квартири, як син став говорити їй, що ї
Анна ніколи б і не сподівалася, що доживатиме свої роки в будинку для літніх людей. В 70 років вона стала непотрібною своєму
єдиному синові. Анна все життя одна виховувала сина. Батько хлопчика, Микола, відмовився від нього коли дізнався, що жінка чекає
дитину. То ж свого сина він ні разу не бачив. Анна теж більше ніколи не бачилася з Миколою.
Син став її єдиною розрадою. Заради нього вона і жила, навіть не пробуючи налагодити своє особисте життя. Якби не допомога мами,
то одній було б важко виховати сина. Анна жила в невеликому містечку на околиці області і з роботою завжди було складно, особливо
коли роботодавці дізнавалися, що у неї малолітній син.
Коли Віктору виповнилося шість років, то бабусі не стало. Анна вирішила переїхати до сусіднє містечко, щоб у дитини була хороша
освіта, та й роботи там побільше.
Жінка продала будинок і зібравши всі накопичені кошти поїхали в місто. Перший час вони жили у їх родички. Анна влаштувалася на
роботу, а сина відправила в дитячий садок. Жінка накопичила потрібну суму і вони з сином переїхали в невелику однокімнатну
квартиру.
Анна багато працювала, і все заради того, щоб у сина було все необхідне. Минуло 30 років. Віктор виріс і одружився. Анна
продовжувала піклуватися про сина і його сім’ю. Навіть вийшовши на пенсію, вона продовжувала працювати, а всі гроші, які
залишалися після оплати квартири і продуктів вона віддавала невістці або просто купувала на них подарунки для онука.
Віктор звик, що якщо він прогуляє всю зарплату з друзями, то мама завжди знайде грошей на продукти і все необхідне. Та й посидіти з
онуком вона ніколи не відмовлялася, якщо не була на роботі.
Анна навіть намагалася здійснити платіж по кредиту сина, який він взяв на покупку квартири. Жінці доводилося відмовляти собі у
всьому, вона ходила в старому одязі, не звертаючи уваги на свої потреби. Замість того, щоб купити нові чоботи, вона носила старі в
ремонт і не всі майстри вже бралися їх ремонтувати.
Але потім Анна захворіла і її життя змінилося кардинально. Вона більше не могла працювати і платити за сина теж не могла. Їй навіть
толком не вистачало грошей на своє лікування.
Віктор умовив маму продати її квартиру і закрити його борг по кредиту, а самій переїхати до них. Жінка погодилася. Не минуло й двох
місяців з моменту продажу її квартири, як син став говорити їй, що їм вона заважає і незабаром у них з’явиться ще одна дитина, тому
він відправляє її жити в будинок для людей похилого віку.
Віктор став кожен день дорікати маму тарілкою супу, жінка тож жила в кухні на розкладачці, але і там вона йому заважала. Анна не
могла більше так жити і зібравши речі, сама поїхала в будинок для людей похилого віку.
Минуло три роки як Віктор вигнав маму, він так і жодного разу не відвідав її. Анна познайомилася там із самотнім чоловіком, Іваном
Григоровичем, якому теж не знайшлося місця в рідному домі. Він опинився в будинку для літніх людей через те, що став погано бачити
і за ним був потрібен догляд, а діти не хотіли цим займатися.
Іван Григорович і Анна полюбили один одного і одружилися. Вони переїхали в квартиру чоловіка і почали разом жити. Анна дбала про
чоловіка з такою ж ніжністю і любов’ю, з якою вона дбала раніше про Віктора.
А Віктор згадав про маму, коли почув, що у неї є чоловік з квартирою. Зателефонував, питав, як справи, а потім почав говорити, щоб
мама вмовила Івана Григоровича переписати частину квартири на неї. Мовляв, у нього знову проблеми і треба допомогти.
Анна поставила слухавку і попросила сина їй більше не телефонувати…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
