Злодії зв’язали жертві руки за спиною, поклали її на підлогу та задушили чоловіковою футболкою
А тоді вечірньої пори до поліції звернувся мешканець села Калини з тривожним повідомленням про те, що знайшов свою дружину зв’язаною та мертвою. Оскільки з будинку зникли гроші, вдівець припускав, що злочинці навідалися до них у гості з метою грабунку. На момент вбивства він дивився телевізор у літній кухні і нічого не чув.
22-річний мешканець Перечинського району та 23-річний уродженець Тячівського району, який проживав в Ужгороді, прийшли в гості до Людмили (з етичних міркувань імена дійових осіб замінено), бо знали, що родина не бідна.
Зайшовши в будинок, Федір та Степан побачили, що в кімнаті на дивані лежить літня жінка. Вони одразу ж попрямували до неї. Почали вимагати гроші. Але нещасна тек перелякалася, що не могла й слова вимовити. Тоді вони повалили її на підлогу обличчям донизу, а потім кабелем від електричного подовжувача, який знайшли в кімнаті, зв’язали їй руки за спиною. Людмила зізналася, що всі заощадження заховані в дивані.
І справді, грабіжники відшукали там 8000 доларів, 100 євро та 70 000 російських рублів. Але це їх не спинило.
Вони знайшли чоловічу футболку та обв’язали її довкола голови своєї жертви, аби вона не могла дихати, і задушили її.
Монах сказав закарпатці: «Готуєшся до весілля? Навіть не думай!»
Відтак спокійно покинули будинок.
Як пізніше з’ясували право-охоронці, для Степана цей злочин був далеко не першим.
Раніше він у селі Новоселиця Тячівського району, в одного ґазди викрав бензопилу, електричну болгарку та перфоратор, а в іншого – 400 гривень.
А в помешканні жителя села Ганичі Тячівського району поцупив 1000 доларів, в іншого мешканця цього ж села – 8000 доларів США, і ще в одного – телевізор, монітор до комп’ютера та клавіатуру.
А в Нересниці (що теж на Тячівщині) – 300 доларів, два золоті ланцюжки, два золоті кулони, підвіску з кулоном, чотири жіночі персні, сережки, срібний ланцюжок та срібні сережки.
Під час судового засідання свою провину Степан визнав не повністю, запевнивши, що крадіжок не вчиняв, а Людмилу вбивати не хотів.
А от Федір суду пояснив, що з напарником познайомився в Росії.
«Потім ми випадково зустрілися в Ужгороді. Степан запропонував мені разом вкрасти гроші у Василя, Людмилиного чоловіка. Я погодився. 4 грудня ми на таксі поїхали з Ужгорода в Калини. По дорозі зупинились у Тячеві, де в супермаркеті купили рукавиці, взяли з собою нашатирний спирт. Від будинку, де проживав Василь, зупинилися за 200 метрів, далі пішли пішки. Біля дверей одягнули маски і першим пішов Степан, оскільки він знав місцевість. У хату ми проникли з бокового входу. Степан закрив за ними двері зсередини. В будинку було увімкнено телевізор, тож ми припустили, що там хтось є. Зайшовши в кімнату, побачили на дивані Людмилу. Вона злякалася і почала кричати. Я вдарив жінку два-три рази кулаком по голові, а Степан тримав її і притискав до рота тканину, промочену нашатирним спиртом. Вона не втрачала свідомість. Тоді я взяв електричний кабель і зв’язав їй руки. Потім ми обв’язали їй рот футболкою, щоб вона не кричала. Я перекинув диван і знайшов гроші, які передав Степану. У цей момент повз хату проїжджав автомобіль. Через вікно ми побачили, що засвітили фари. Перелякавшись, ми одразу втекли. Коли йшли, Людмила була живою. Вона лежала на підлозі і стогнала. На таксі ми повернулися в Ужгород, поміняли гроші та розділили порівну. Наступного дня зателефонував Степан та повідомив, що Людмила померла. Наміру її вбивати у нас не було, ми планували лише вкрасти гроші, – розповів він.
У вчиненому Федір каявся, хоча було надто пізно.
Дочка вбитої закарпатки зізналася, що була знайома з дружиною Степана. Більше того, вони бували у неї в гостях. Щоправда, після їх візиту з хати зникла 1000 доларів, які лежали в шафі спальні. Хто їх поцупив, вона здогадалася. Але гроші їй не повернули.
Про те, що Степан з дружиною займаються крадіжками, було відомо і їхній знайомій перукарці, в якої вони вкрали 8 тисяч доларів. А коли вона зрозуміла, чиїх рук це справа, взагалі перестали з нею спілкуватися.
Отже, колегія суддів спільно вирішила засудити Степана до 9 років і 4 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, що йому належить. Однак оскільки він перебував під вартою з 2013 року, у строк відбування призначеного покарання зарахували цей термін із розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі. Отже, фактично вийшло так, що він відбув покарання. Тож з-під варти його звільнили прямо у залі суду.
Федора ж засудили до 10 років позбавлення волі також із конфіскацією майна. Та йому теж порахували день, проведений у ізоляторі за два дні ув’язнення. Однак його залишили під вартою до вступу вироку в законну силу.
