Ми вдвох з чоловіком заробляємо 29 тисяч гривень в місяць, у нас всього одна дитина, хороша квартира, дві машини на сім'ю, будується будинок. Здається, щоб всі так жили. Але я себе багатою не відчуваю
– Ми вдвох з чоловіком заробляємо 29 тисяч гривень в місяць, у нас всього одна дитина, хороша квартира, дві машини на сім’ю,
будується будинок, – розповідає 43-річна Ніна. – Здається, щоб всі так жили. Але ось я себе багатою не відчуваю зовсім. Навіть
навпаки – нам, щиро кажучи, ледве на життя вистачає. Я нічого собі не дозволяю купувати лишнього, економлю на їжі, стежу за акціями
та розпродажем. Знаєш, у мене і зараз є мрія, як ще зовсім у юні студентські роки – прийти в супермаркет, взяти візок і набрати в нього
продуктів, не дивлячись на ціни! Просто взяти те, що хочеться зараз з’їсти.
Ніна і її чоловік родом з простих сімей, колись представляли собою твердий радянський середній клас, а потім настали непрості
дев’яності. Батькам тоді було дуже важко. Обидві сім’ї вижили тільки за рахунок матерів, які працювали тоді за трьох, які не цуралися
зовсім ніякої роботи, і проявляли чудеса економії і кулінарної майстерності, примудряючись готувати по три страви з двох курячих
крилець і годувати сім’ї.
І Ніна, і її чоловік в студентські роки щиро мріяли заробити багато-багато грошей, прийти в супермаркет, взяти найбільшу візок і, не
дивлячись на ціни і не вираховуючи грами, до країв заповнити його смачною їжею. Ну не картоплею з капустою, зрозуміло.
Делікатесами. Так ось просто взяти і кинути в візок великий шмат слабосоленої форелі, чорної ікри – не крихітну баночку, а пів
кілограма, всяких екзотичних авокадо і морепродуктів, хороший сир, коробочку полуниці в січні, шматок телятини і все те, що там ще купують заможні люди.
Минув час. Ніні зараз 43, чоловік на рік старший за неї, у них одна дитина-школяр. Обидва з хорошою освітою, обидва працюють все
життя, вони працьовиті люди, що там говорити. Обоє зробили кар’єру і отримують навіть за столичними мірками досить непогані зарплати.
Проте розслабитися і жити спокійно не довелося ще ні дня. Привид злиднів немов би висить над ними все життя.
При тому, що заробляють удвох стільки, скільки іншим і не снилося, вільних грошей немає. Спочатку всі кошти йшли на виплату
кредиту – вирішували житлове питання з нуля і, послідовно покращуючи житлові умови, змінили вже три квартири. Придбали хороший
автомобіль, потім другий, потім – земельну ділянку з недобудованим будинком, з нагоди, дуже недорого у знайомих, зараз щосили йде
будівництво, яка і забирає всі гроші.
В результаті вільних грошей у Ніни немає зовсім і ніколи не було. Вона шиє шкарпетки і колготки, обідає на роботі принесеною з дому в
лоточку їжею, одяг купує тільки на розпродажах. Відпочивають вони бюджетно, дуже економно, і навіть не щороку. Ніна так і не
народила другу дитину, хоча завжди в глибині душі мріяла про двох – бо впевнена, що, якщо перестане вона працювати, вони тут же
будуть жити бідно. Хоча кругом часто-густо сім’ї живуть на суми на порядок менші, народжують по кілька дітей і виглядають щасливими.
І весь час здається, що ось ще зовсім трошки, залишився якийсь рік-півтора, а виплатимо кредит, добудуємо, купимо – тоді заживемо.
Але через рік-півтора практично блискавично виникає новий проект, нова мета, і Ніна знову звично починає дуже економити на всьому
– на собі і на рідних своїх. І заздрить в магазині тим, хто бездумно кидає в візок дорогі делікатеси. От би і їм так!
Але так, щоб не брати до уваги копійок, не вирішувати, що краще взяти – курку або все-таки телятину. Хоча ж і гроші є. Але проїсти їх в
момент якось шкода. Краще вже швидше добудувати будинок, он, криза на дворі, ціни ростуть. Обійтися зараз без ікри, зате ось через рік-другий і жити їм стане легше.
Хоча вже зараз зрозуміло, що через рік інший буде наступний проект. Подруга взяла кредит, хоче купити собі зайву квартиру, здавати
на старості – на пенсію одну не проживеш. Хороша думка, взагалі. Ніна з чоловіком будуть жити в заміському будинку, столичну
квартиру залишать синові, а зайву квартиру стануть здавати в оренду – і всім добре, ніхто нікому не в тягар. Ось вже тоді на пенсії і
заживуть. Треба про це подумати, хоча це означає – знову кілька років жити в режимі економії.
А родичі, які живуть бідніше, не заздрять їм, а шкодують їх сім’ю, бо гроші вони мають, але якісь постійно сумні, нещасливі.
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне – 24tv
